П`ятниця, 26.04.2024, 06:04
Вітаю Вас Гость | RSS

Чернівецька гімназія №4

Інформація

Інформація

Інформація

Інформація

Інформація

Вітаємо Вас на сайті
Чернівецької гімназії №4
Для початку роботи Вам потрібно ЗАРЕЄСТРУВАТИСЯ на сайті.
Якщо Ви вже зареєстровані, увійдіть на сайт під своїм логіном та паролем!
(форма зліва "Міні-Профіль")

Починайте роботу на сайті використовуючи головне МЕНЮ!
Приємного користування сайтом!!!

Інформація


Ви в статусі гість
Логін:
Пароль:
Інформація

«  Квітень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
2930
Інформація

200

                                 null

                         Андрій Ключевський

Багатьом молодим людям це може здатися казкою. Проте вона цілком реальна. Звичайний український хлопчина з простої сім’ї, навчаючись на математичному факультеті місцевого університету, захотів стати співробітником компанії... «Майкрософт». І став ним! 


Зараз у Андрія престижна і високооплачувана робота в центральному офісі всесвітньо відомої комп’ютерної компанії в Сіетлі, хороша власна квартира в цьому ж місті. Він має можливість подорожувати по всьому світу, часто бувати в рідних Чернівцях і займатися доброчинністю. 


2003 року наш співвітчизник став кращим працівником своєї команди і був удостоєний особистої подяки Білла Гейтса, та отримав за розробку власної комп’ютерної програми мармуровий куб за інновації!

«ВИ З УКРАЇНИ І ЗНАЄТЕ ЦЕ?!» 

У чернівецькій гімназії №4 Андрій значиться зараз серед почесних випускників. Учителі ним пишаються, а гімназисти мріють досягти його висот. Ще б пак! Адже їх одношкільник працює програмістом у самого Білла Гейтса. Причому домігся цього виключно власними силами. 

Розуміючи, що сучасній людині необхідне знання іноземних мов, маленького Андрійка мама ще в дитинстві водила на англійську, а коли прийшов час йти до школи, віддала сина до гімназії №4 з поглибленим вивченням цієї мови. Подорослішавши, Андрій віддав перевагу точним наукам — і продовжив навчання вже у математико-економічному ліцеї. Захопившись комп’ютером, не роздумуючи вирішив вступати на матфак. 

— Саме в університеті у мене з’явилася ця мрія — працювати в найвідомішій компанії «Майкрософт», — розповідає Андрій Ключевський. — Це було для мене водночас чимось реальним і абсолютно нереальним. Почалося ж усе випадково. 

Наприкінці 90-х ми розробляли на факультеті комп’ютерні програми для військової кафедри. Мова програмування, з якою працювали, містила багато помилок. І я вирішив повідомити про це прямо у... «Майкрософт». Детально описав усі помилки, внаслідок чого «звіт» був схожий на маленьке наукове дослідження... 

Американці не залишили мою роботу без уваги, відразу відповіли і в кінці листа запросили на щорічну конференцію. Я, звичайно, дуже хотів поїхати, але грошей на таку поїздку в мене не було. Так я їм і написав. Уявіть собі, вже наступного дня з «Майкрософта» мені знов прийшов лист. Оскільки я дуже допоміг компанії, повідомлялося в ньому, вона робить мені подарунок — поїздку на конференцію в Копенгаген. Потім прислали квитки, причому першого класу, а в Данії організатори мене зустріли. 

Всього цього напевно б не було, якби Андрій прекрасно не володів англійською мовою, за що вдячний і мамі, й чернівецькій гімназії №4, відомій у місті чудовим викладанням цієї іноземної мови. А письмову англійську Ключевський відшліфував, коли писав статті для англомовних комп’ютерних журналів... 

— І після Копенгагена тебе відразу ж узяли на роботу? 

— Ні, звичайно. Тоді вже сам факт близького знайомства з такою відомою компанією був для мене величезним щастям, а про роботу в ній я продовжував мріяти. Як «дуже перспективного кандидата» мене занесли до бази даних «Майкрософта». Можливо, допомогло ще й те, що я стежив за всіма новинками компанії. На одній із конференцій обговорювали нову мову програмування. І людина, яка його розробляла, спитала аудиторію, чи знайомий хтось із цією новацією. Руки підняли всього троє: швед, німець і... я. Винахідник був здивований: «Ви з України і знаєте це?!» 

«В АМЕРИКАНСЬКОМУ УНІВЕРСИТЕТІ КОЖНИЙ УЧБОВИЙ ДЕНЬ ПОЧИНАВСЯ З МЕДИТАЦІЇ» 

Потрапити у «Майкрософт» з нашої країни практично нереально, оскільки компанія проводить співбесіди не через iнтернет, а безпосередньо на місці — в Сіетлі. Тому Ключевському спочатку потрібно було... опинитися в Америці. Для цього він «засів» у iнтернеті за тести для програмістів. І успішно: незабаром один з американських університетів запропонував Андрію приїхати на навчання. У 2002 році він вирушив за океан. 

— Університет міста Феарфілд, у штаті Айова, — досить незвичайний учбовий заклад, — каже Андрій. — Заснував його один індійський чернець, тому кожний день починався з ранкових... медитацій, а вечірніми закінчувався. Їжа — виключно вегетаріанська. Але особливо вражала практичність навчання. 

Після закінчення університету випускник пише заявку з вказівкою, де б хотів працювати, і його резюме розміщується на веб-сторінці вузу. Звісно, я написав, що мрію потрапити в «Майкрософт». Але коли мною зацікавилася рекрутингова фірма, що здійснює початковий відбір бажаючих працювати в цій компанії, я почав сумніватися: невже мене, українця, візьмуть. Мій університетський науковий керівник, професор Банкер заспокоїв: «Нічого не бійся, адже твої знання кращі, ніж у багатьох американців». 

І він, виявляється, мав рацію: я пройшов співбесіду в Windows-дивізіон («Майкрософт» складається з дивізіонів, які розробляють різні комп’ютерні продукти, а ті у свою чергу — з команд), у команду Windows Server. Вона спеціалізується на основах операційних систем і вважається найбільш престижною, але й найбільш відповідальною, адже в роботі неприпустимі навіть найменші помилки. 

— Як виглядає центральний офіс всесвітньо відомої компанії, і як тобі в ньому працюється? 

— Як такого єдиного центрального офісу компанії не існує. Він складається з цілого комплексу, переважно двох- і триповерхових будинків. А мій робочий день триває стільки ж, скільки й в Україні. Кілька годин на тиждень можна працювати вдома, але я цим не зловживаю, оскільки люблю бути серед людей. Я товаришую з азіатами, яких дуже багато в «Майкрософті». Зараз вони проводять для всіх бажаючих працівників корпорації безкоштовні курси «своїх» мов, і нещодавно я почав вивчати китайську та японську. А взагалі в Америці вміють не лише працювати, але й відпочивати. Наш «Майкрософт» часто влаштовує для своїх співробітників спільні вечори, екскурсії, подорожі. Крім того, в компанії є часи так званого морального відпочинку, коли шеф відділення в робочий час запрошує членів своєї команди до ресторану — за кошт корпорації. 

— Білла Гейтса на таких «посиденьках» бачили? 

— Одного разу я бачив його, правда здалеку, на загальних корпоративних зборах. Але всі кажуть, що голова компанії «Майкрософт» у спілкуванні людина дуже проста. Його щиро люблять співробітники за розум, порядність і доброту. Хоча це не заважає йому бути дуже вимогливим. А ще він... доступний: кожний співробітник може написати Біллу Гейтсу електронного листа, і він обов’язково на нього відповість. 

— На що ти витрачав свої перші «майкрософтівські» гроші, й на що тобі вистачає теперішнього місячного заробітку? 

— Я купив собі найкращий мобільний телефон, який тільки був тоді, а решту грошей відклав. Щодо моєї теперішньої зарплати, то її вистачає на все, що мені треба. Я маю можливість ніколи не задумуватися про насущні потреби. Крім того, я можу, наприклад, побувати в будь-якому куточку планети, куди б мені не схотілося. Найближчим часом планую відвідати Нову Зеландію, Єрусалим, а ще відпочити на острові Сайпан (Маріанські острови у Тихому океані): кажуть, це один із кращих курортів світу. А ще я можу допомагати людям. Але кому саме, говорити не буду: це дуже особисте... 

«КОЛИ ТОБІ КАЖУТЬ «ДУЖЕ ХОРОША РОБОТА» — ЦЕ ОЗНАЧАЄ, ТИ ЗРОБИВ ЩОСЬ ГЕНІАЛЬНЕ» 

У перший же рік роботи в компанії «Майкрософт» Андрія назвали кращим співробітником у його команді. У той день, прийшовши додому, в поштовій скриньці він виявив невеликий подарунок і письмову подяку від самого Білла Гейтса. Ключевський з іще більшою завзятістю почав працювати над власною комп’ютерною програмою... Минулого тижня Андрій отримав за неї «внутрішню» нагороду компанії — мармуровий куб за інноваційні розробки. На одній із його граней золотими буквами написано: «Спасибі вам за ваш винахідницький внесок у «Майкрософт». Інновацію Андрія вже подали на реєстрацію в патентне бюро. 

— Driver Installer NATALIYA (інсталятор драйверів «Наталія») — це спеціалізована програма для системних адміністраторів. Вона дозволяє в автоматичному режимі, —пояснює він, — настроювати будь-яку кількість комп’ютерів, причому незалежно від того, де вони знаходяться. За технічними можливостями «Наталі» не має аналогів у світі. І хоча вона зроблена в Америці, я вважаю її українською. Тому й назвав одним з найбільш популярних на батьківщині жіночих імен. 

До речі, якщо ти дуже добре працюєш і приносиш «Майкрософту», як то кажуть, відчутну користь, то твоя зарплата зростає, а крім того, ти отримуєш премії плюс акції компанії. А ось хвалити співробітників у нас не прийнято. Тому коли тобі кажуть «дуже хороша робота», це означає, ти зробив щось геніальне. 

— Тобі таке говорили? 

— Один раз. Якось серед тижня я отримав завдання. Виконати його треба було до понеділка. Мій старший колега Джон, бачачи, що завдання складне, заспокоїв: мовляв, про терміни не турбуйся. У п’ятницю увечері я показав йому зроблене. «Дуже хороша робота», — подивившись, сказав Джон. А потім додав: «Не соромно вашому уряду, що Україна, маючи таких програмістів, як ти, не може вийти з кризи?..» 

— У Сіетлі в тебе вже є власна квартира. Ти її купив чи взяв у кредит, як це прийнято за кордоном? 

— Мені здається, що більшість людей живуть тут справді у кредит. Я — ні, в мене кредит лише на квартиру, причому дуже вигідний: банківські відсотки віднімаються з податків, які я плачу в кінці року. Середня квартира у нас коштує близько 300 тисяч доларів. Моя квартира за категорією трохи вище середньої. Вона двоспальна (по-нашому — трикімнатна), площею 100 квадратних метрів, з балконом. Але головне — дуже близько до роботи. Якось нещодавно я замовив у одному агентстві прибирання своєї житлоплощі. І дуже здивувався, коли прийшла... росіянка. Вона, у свою чергу, здивувалася, що в мене, українця, таке красиве житло, і що я купив його за дуже короткий строк. А потім з’ясувалося, що навіть за домашню роботу в Америці можна дуже непогано отримувати. Головне — бажання! 

— За роки, прожиті у США, ти пристосовувався до тамтешнього життя чи все ж відчуваєш себе чужим? 

— Як на мене, Америка — це країна, у якій чужих немає. Якщо, наприклад, мерія вирішує якесь питання, а ви володієте в місті нерухомістю, то вас запрошують на збори... Словом, я цілком пристосовувався. І дуже гордий, що мені, українцю, ця країна дала те, про що я мріяв.